Ліси хриплять застуджено, як бронхи.
У Зоні тиша. Тиша гробова.
Лиш мілітарним привидом епохи
«Чорнобиль-2» над лісом проплива.
Фантом, кістяк, антена дальніх стежень,
він прихопив ті сосни під пахви.
Там спить їжак. їжак узимку лежень.
І ніч іде з ліхтариком сови.

Там мох скубе косулька ще не вбита.
У пнях живуть древлянські ще боги.
Там все друкує ратички й копита
і вишиває хрестиком сніги.
Але, ліси розсунувши плечима,
фантом іде, куди його не ждуть.
І тільки села мертвими очима
його у далеч тоскно проведуть.
Йому не треба кленів і акацій,
ні голосів, ні мальви на тину.
Вже навіть ржавим залишком локацій
він може думать тільки про війну.
Не ясні зорі і не тихі води.
На всі ліси нікого і ніде.
А він стоїть. Він цар Антиприроди.
І на вітрах антенами гуде.
Ліна Костенко